Сьогодні продажні судді винесли вирок не Юрію Луценку, а собі

Юлія Тимошенко _ Понеділок, 27 лютого 2012, 17:27

Юлія Тимошенко, екс-прем’єр-міністр уряду України, лідер БЮТ та ВО «Батьківщина»

Я не буду аналізувати їх рішення, оскільки абсурд жодному аналізу не підлягає. Вся країна і весь світ бачать, хто саме в Україні при владі, хто замовляє й штампує політичні вироки. Вже всіх і все названо своїми іменами.

Я хочу сказати про інше. День засудження Юрія Луценка – це ще й день проголошення вироку режиму Януковича.

Так, вони кидають нас за грати, але бояться нас ще більше.

Вони ховають нас по тюрмам, але відчувають своїми тваринними інстинктами, що їх час закінчується.

Вони фальсифікують проти нас справи, але знають, що вже і їм пишеться справедливий присуд у тому вищому суді, де немає ні “вовків” , ні “кірєєвих”.

Бо щоб вони не робили і як би не біснувалися, всю країну, весь народ не пересаджати, не обдурити, не залякати.

Вони проголошують вироки нам — отримують вирок собі, від якого їм не сховатися, яких би мурів, фортець та резиденцій вони собі не набудували.

Кінець їх прийде і прийде скоро. І прийде він не з закордону. Їх безславний кінець прийде з України: зі Львова й Донецька, з Одеси й Полтави, з Чернігова і Харкова.

…Сьогодні ми за гратами. Але якщо таку ціну ми мусимо заплатити за звільнення країни, то ми згодні її платити.  Юра, я знаю, погодиться зі мною.

Я дякую тобі, Юро. Дякую за витримку, за мужність, за честь, за незламність, за шляхетність. За те, що залишився справжнім чоловіком на тлі тих немічних блазнів, які намагалися тебе судити.

Я знаю, Юро, що бувають в житті такі обставини, коли головне — не зберегти особисту свободу, а залишитися людиною й не скоритися. Я впевнена,  що ти гідно витримаєш ці випробування.

Хочу, наскільки це можливо, підтримати рідних та близьких Юри. Тримайтеся.

Я також звертаюся до всіх друзів, соратників, товаришів, які з болем в серці сприйняли цей ганебний вирок.

Не впадайте у відчай, не сумуйте, а вставайте й боріться. Падіння антиукраїнського режиму Януковича – це лише питання часу.

Ви – відповідальні сьогодні за волю й незалежність України.

Тому не треба плакати й скаржитися на долю. Збирайте волю, збирайте сили, вставайте поруч один з одним, щоб наблизити той день, коли нарешті закінчиться в країні ця пора ганьби!

Боріться! Не бійтеся! Не здавайтеся!

До зустрічі на волі!

Юлія Тимошенко

 

Київська молодь показала червону картку Януковичу

27 лютого 2012 року в Києві біля Адміністрації Президента українська молодь підвела підсумки дворічного правління Віктора Януковича та його команди. Молоді патріоти висловили свої претензії до уряду і вимагали прибрати Януковича «з поля».

Акцію ініціювали молоді активісти Всеукраїнського об’єднання «Свобода», ВО «Батьківщина», «Фронту Змін» та Народного Руху України. Також захід підтримали інші молодіжні середовища. Ця акція стала стартом національної молодіжної кампанії «Вставай!» із головним завданням – виведенням з української політики Януковича та його команди.

Учасники нагадали про конкретні обіцянки, дані молоді, від яких Янукович відступився у своїй діяльності на президентській посаді.

Під час цього заходу присутні тримали плакати з написами «Тотальна українофобія замість якісного розвитку освіти», «Будує Межигір’я замість житла для молоді», «Фінансує тушок замість підвищення стипендії» тощо. Вони скандували гасла «Ганьба владі!», «Революція!», «Януковичу червону картку!» та інші.

Кожен з присутніх мав можливість особисто «показати» червону картку і пояснити чим саме його не задовольняє сьогоденна влада.

Голова Київської організації «Студентська Свобода» Андрій Бардис зазначив, що на акції присутні молоді люди з різних партій та організацій. Вони всі мають певні ідеологічні відмінності, однак у цей день вони об’єднались заради спільної мети – повалення режиму Януковича.

«Сьогодні патріотична молодь оцінює 2 роки ганебного правління Януковича. За антиукраїнські дії ми виставляємо йому червону картку. Сподіваюсь, наша ініціатива стане початком кінця антиукраїнського режиму», – наголосив Андрій Бардис.

Прес-служба Київської міської організації ВО «Свобода»

«Податок на яйця», або історія про Чіполліно для українських парламентарів

 

У пояснювальній записці геніальних законотворців запровадження нового податку пояснюється «тенденціями до зниження народжуваності», оскільки «за два роки населення України зменшилось на 365 тисяч осіб».

Але ж як змусити голодних та бідних активно народжувати собі подібних? Звичайно, погрожуючи зробити їх ще біднішими та ще голоднішими.

Ось і придумали генії вітчизняного законотворення з депутатськими зарплатами, привілеями та недоторканістю відновити старе радянське ноу-хау – податок на бездітність. Не маєш дітей після 30 років – плати не 15, а 17 відсотків податку на дохід громадян. І не біда, що в жодній європейській країні такої «розводки» немає. Українські депутати розумніші за усіх європарламентарів разом узятих.

Податок на бездітність в СРСР називали «податком на яйця». Його запровадили у листопаді 1941-го року указом президії Верховної Ради СРСР.

Тоді німці були у кількох кілометрах від Москви. Сталін побоювався, що війна з Гітлером буде надто довгою, і в країні може просто фізично забракнути людей, які будуть захищати радянську владу разом з її ідеологами та ватажками.

Пізніше закон кілька разів змінювали, але проіснував він аж до розвалу СРСР наприкінці 1991-го. Бездітні чоловіки від 20 до 50 років та бездітні одружені (!) жінки від 20 до 45 років мали відраховувати державі 6 відсотків власної заробітної плати.

Менша ставка передбачалася для тих, хто отримував менше 91 рубля на місяць. З зарплатні меншої за 70 рублів податок не брали взагалі.

Але ж то були часи СРСР! Коли молоді мами мали гарантовані та оплачувані декретні відпустки, можливість віддати дитину до дитячого садочка, безкоштовну медицину (включаючи самі пологи), піонерські та оздоровчі табори, щорічні профспілкові 10-відсоткові путівки у морські санаторії тощо.

Що нині пропонують регіонали та самооборонці взамін усього цього? Збільшення на 2 відсотки податку на дохід кожного бездітного українця, зарплати якого і так ледь вистачає на хліб та воду. Адже не кожен депутат ще купив собі гелікоптер. А так хочеться бути схожим на нашого президента! Ось тільки гроші у бюджеті вже закінчилися…

Як після цього не згадати відомий радянський мультфільм за твором Джанні Родарі «Чіполліно» : «Доходы нашего государства уменьшились. После того, как был введен налог на воздух, вы стали меньше дышать! Это возмутительно! Кроме того вводится новый налог на осадки. За обыкновенный дождь – 100 лир. За проливной дождь – 200 лир. С громом и молнией – 300 лир«.

Але ж ви знаєте, чим закінчилася казка про Чіполліно для тих, хто ці податки запроваджував. Так само ще свіжа у пам’яті історія про Януковича та яйце. Імовірно, після запровадження нового «податку на яйця» вона матиме своє продовження.

Єгор Чечеринда, головний редактор телепрограми «Вечір з Миколою Княжицьким» на каналі ТВі

У Львові на семитисячному мітингу опозиційні сили заявили про свою мету – повалення режиму Януковича

Семитисячний мітинг у Львові
Семитисячний мітинг у Львові
25 лютого 2012

25 лютого 2012 року біля пам’ятника Тарасові Шевченку у Львові відбувся мітинг об’єднаних сил опозиції Львівщини, на який зібралися понад сім тисяч осіб, зокрема, понад дві тисячі членів Всеукраїнського об’єднання «Свобода». Мітинг пройшов під гаслом «Скажи «Ні!» бандитському режиму, що відзначатиме другу річницю узурпації країни!».

Учасники акції зійшлися до пам’ятника Тарасові Шевченку чотирма колонами: ВО «Свобода» – від Львівської обласної ради, «Фронт Змін» – від пам’ятника М.Грушевському, «Батьківщина» – від пам’ятника І.Франкові, решта опозиційних партій – від пам’ятника Жертвам комуністичних злочинів. У руках учасників були транспаранти: «Очистимо владу – буде порядок!», «За соціальну і національну справедливість», «Воля народу – проти сваволі кланів», «Політв’язням – волю!». На великому екрані демонстрували кадри подій 22 січня в Києві, зокрема виступи лідерів опозиційних сил.

На мітингу виступили отець Михайло Нискогуз, голова Львівської обласної ради Олег Панькевич, народний депутат Микола Томенко, депутати Львівської обласної ради Ірина Фаріон, Степан Кубів.

Олег Панькевич висловив вдячність громаді, яка зібралася на віче, що здавна є прямою формою народовладдя. «Я вдячний політичним силам, які роблять кроки задля об’єднання, заради нашої загальної справи. Зараз уся Україна спостерігає за Львівщиною, бо саме тут живе дух Степана Бандери, звідси шириться дух українського націоналізму, відбувається реальний поступ нації».

Ірина Фаріон у своєму виступі зазначила: «Нікчемство влади надто очевидне, щоб його аналізувати у форматі мітингового виступу. Важливіше з’ясувати, чи і як під впливом цього змінюється суспільство?».

Депутат наголосила, що неможливі якісні зміни без усвідомлення причин перманентних поразок у час творення нашої державності. «Найосновніша причина – брак духовної сили та націєцентричної ідеї у творенні держави. Де нема ідей – там панують технології. Технології привабливі за формою, але мертві за суттю. Неможливе втілення ідеї без служіння їй. Це спосіб перетворити сучасну політику, що як «танці паралітика» – у державотворення. Для цього слід сильніти і мужніти внутрішньо. Лише за однієї умови «висяться царі» – коли «маліють люди». Повертаймо собі гідність людську та національну через спротив від найменшого до найбільшого».

Учасники мітингу ухвалили звернення до українського народу. Його зачитали голови львівських обласних організацій політичних сил – ВО «Свобода» Ірина Сех, ВО «Батьківщина» Роман Ілик, «Фронт Змін» Степан Кубів. Це звернення передадуть до Львівської обласної ради, яка розгляне його на своїй сесії. Подаємо текст:

«ЗВЕРНЕННЯ ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ПРО ПОЛІТИЧНУ СИТУАЦІЮ В УКРАЇНІ

За два роки перебування Януковича на посаді Президента в Україні встановлено антиукраїнський режим. Його метою є позбавити українців національної гідності, поставити на коліна бідності та загнати в рабство. Цими методами Янукович і його банда хочуть перетворити українців на німу масу без власної мови, без власної історії, без власних героїв.

Своїми брудними руками вони трощать здобутки нашої незалежності, забирають у нас право вільного вибору, садять у тюрми лідерів опозиції. Сьогодні вони віддали ставленикам Москви найважливіші державні посади та ізолювали нас від вільного світу. Завтра – вони перетворять Україну на огороджену колючим дротом територію, в якій пануватиме поліцейський терор.

Вони добре знають, що сила народу – в його єдності. Тому з усіх сил намагаються не допустити об’єднання українців.

Плоди діяльності Президента свідчать: він і його команда нефахові і не бажають працювати на розвиток України.

Вони відібрали в українців законні пільги, в підприємців – можливість заробляти, у пенсіонерів – можливість вижити, в усіх українців – жити в нормальній країні. Вони розікрали все майно, що належить народу. Лунають уже заклики «прихватизувати» Укрзалізницю. Вони замахнулися на землю – наше останнє багатство.

Своєю гуманітарною політикою вони послідовно витісняють українську мову із публічного вжитку та інформаційного простору. Кричуща недолугість законопроекту про вищу освіту від Табачника змусила навіть уряд його відкликати.

Енергетичну безпеку вони довели до того, що Україна може втратити свої стратегічні об’єкти: «Енергоатом» та газотранспортну систему. А ще ми отримали російський флот до 2042 року.

Нефаховість зовнішньої політики довела до міжнародної ізоляції режиму, а заразом і України.

Останні перестановки між Кабміном і РНБО свідчать про те, що в Президента мікроскопічна лава запасних. А простіше кажучи, її немає зовсім.

Виявляється, що всі урядовці безцінні «універсальні солдати», яких куди не поставиш – усюди результат один: найвища корупція в Європі та друге знизу місце за рівнем життя населення.

Що робити?

Насамперед, постійно пам’ятати про нашу мету – повалення режиму. Цій меті повинно бути підпорядковано все – і об’єднання сил опозиції, і політична робота, і агітація, і перемога на виборах. Цій меті повинні підлягати дії як у парламенті і місцевих радах, так і на площах і майданах.

Режим захоче похитнути нашу віру у перемогу, а тому будьмо готові до провокацій і лавини наклепів і бруду. Режим хоче зруйнувати нашу єдність, і саме її – єдність – ми повинні втримати за всяку ціну.

Ми всі повинні вже зараз готуватися до того, щоб захистити свій вибір в жовтні 2012 року.

Не біймося! Режим сам боїться нас і нашої єдності! Об’єднаний народ – непереможний!

Ми об’єдналися – значить ми переможемо! Боже нам єдність подай!».

Прес-служба Львівської обласної організації ВО «Свобода»

Замість 23 лютого — 29 січня

Сьогодні, 23 лютого, кілька патріотичних партій і організацій (КУН, УНА-УНСО, УНП, УП, УП «Собор», Спілка офіцерів України та Всеукраїнське об’єднання ветеранів) провели на Банковій акцію, у якій висміяли святкування 23 лютого як Дня захисника Вітчизни. Ведучими були Володимир Шовкошитний з УНП і Володимир Манько з КУН.

Активісти нагадали, що це свято було запроваджено у 1923 році Троцьким як день, коли у 1918 році «рабочее и крестьянское правительство провозгласило необходимость создания вооруженной силы». Цей день не має до України жодного відношення, більше того – одну з перших боєздатних одиниць новоствореної (декретом Леніна від 15 січня 1918 р.) Червоної армії під командуванням Муравйова кинули проти УНР. 9 лютого муравйовці увірвалися у Київ і влаштували червоний терор, винищивши тисячі людей. «День захисника Вітчизни» насправді є святом окупації.

Не тільки для українців, але й для росіян 23 лютого не відбулося нічого героїчного – цього дня п’яні червоні матроси втікали від німців, прихопивши цистерну зі спиртом, і закінчилося це принизливим для росіян «Брестським миром».

Учасники акції наголосили, що ми маємо інші, більш гідні дати для вшанування: 6 грудня – день створення ЗСУ, 14 жовтня – Свято Покрови, козацького війська і день створення УПА, 9 травня – день перемоги над гітлерівцями, воїни-афганці вшановують ще 15 лютого. Є також професійні військові свята – дні десантника, прикордонника, танкіста тощо.
Але найбільше заслуговує увічнення як День захисника Вітчизни 29 січня – День Героїв Крут. Про те, щоб перенести це свято з 23 лютого на 29 січня, було передано відповідне звернення Президенту.

«Цвяхом програми» стали двоє унсовців, одягнених як «більшовик» і «червоний матрос», з червоним КПУ-шним прапором і бідоном із написом «Спирт». Вони п’яними голосами співали «Яблучко» і всіляко дебоширили, аж поки їх не вигнали геть 🙂

Традиції живучі, і відучити українців святкувати 23 лютого як «чоловічий день» і 8 березня як «жіночий» вдасться ще нескоро. Як на мене, простіше вчинити з цими датами за прикладом православної церкви, яка на дні язичницьких свят призначила християнські.

http://bilozerska.livejournal.com/

У Херсоні День рідної мови відзначили урочистою ходою

Херсон. День рідної мови
Херсон. День рідної мови
21 лютого 2012

21 лютого 2012 року з ініціативи Херсонської обласної організації Всеукраїнського об’єднання «Свобода» відбувся урочистий хід вулицями міста, присвячений Дню рідної мови. Попри ожеледь та снігопад, у заході взяли участь біля сотні містян різного віку.

Знаменним є той факт, що в Херсоні вперше за часів української незалежности херсонська громада відзначила День рідної мови урочистим ходом вулицями міста. Лунало: «Слава Україні! Героям слава!», «Ні – русифікації моєї нації!», «Табачніка – на нари, тоді підем на пари!» та ін. Пересічні херсонці підтримували ці гасла, коли бачили колонну націоналістів, що рухалася вулицями міста. Біля кінотеатру «Україна» відбувся мітинг.

«Мова – це національний генетичний код, пронесений крізь тисячі років, це душа народу. Тому сьогодні різноманітні «собачнікі» намагаються нас зробити бездушними рабами, відбираючи у нас нашу ідентичність, нашу рідну мову. Ми не дамо перетворити нас на тупе покірне совкове бидло, яке буде мріяти лише про горілку та про дешеву ковбасу» – зазначив під час промови голова Херсонської міської організації ВО «Свобода» Микола Ставицький.

«Сьогодні ми ще раз показали всім українофобам, що Херсон – це українське місто! Сьогоднішній марш ще раз засвідчує, що кожна антинародна дія влади зустрічає ще більшу протидію з боку українців. І тому я хочу вас закликати продовжувати активно боротися з цією владою, бо саме нас, об’єднаної громади, вони бояться. Так, у них є продажні суди, прокуратура, міліція, але в нас є віра та жага до боротьби за соціальне та національне визволення України, утвердження держави без олігархів та злиднів. Я закликаю всіх вас не боятися та йти до перемоги за наше світле майбутнє!» – сказав голова «Студентської Свободи» на Херсонщині Євген Матковський.

«Мова – запорука існування народу. Захищаючи рідну мову, ти захищаєш свій народ, його гідність, його право на існування, право на майбутнє. Не ухиляйся від цієї боротьби!

Захист рідної мови – найприродніший і найпростіший, найлегший і, водночас, найнеобхідніший спосіб національного самоутвердження й діяльности в ім’я народу. Маєш нагоду бути борцем за свій народ – будь ним!

Володіння рідною мовою – не заслуга, а обов’язок українського націоналіста. Розмовляй рідною мовою – скрізь, де її розуміють, з усіма, хто її розуміє. Не поступайся своїми мовними правами заради вигоди, привілеїв, лукавої похвали – це зрада свого народу. Розмовляй у сім’ї мовою своєї нації. Не вмієш – учись. Прищеплюй дітям ставлення до мови як до святині, найдорожчого скарбу.

Допомагай кожному, хто хоче вивчити українську. Ніколи не зупиняйся у вивченні рідної мови. У твоїй хаті завжди мають бути українські книжки, журнали, газети. Не забудь і про дитячі видання. Хай звучить у твоїй оселі українське слово з теле- і радіоприймачів.

Незнання рідної мови не звільняє тебе від обов’язку і не позбавляє права боротися за неї, за те, щоби твої діти і внуки мали можливість знати і користуватися мовою свого народу.

Нашому поколінню випало складне і відповідальне завдання – відродження української мови, державности, нації. За нас цього ніхто не зробить. Це наш історичний обов’язок, виправдання нашого перебування на цьому світі. Не перекладаймо цього тягаря на плечі нащадків, бо може бути запізно. Діймо в ім’я нашої Нації!» – наголосив очільник Херсонської обласної організації ВО «Свобода» Олег Гаврилко.

Футбольний турнір пам’яті Ярослава Стецька

Posted on 2012.02.20 at 16:12
Tags: 19 лютого в Києві пройшов 6-й розіграш турніру на Кубок пам’яті героїв з міні-футболу серед молодіжних та студентських команд, повідомляє Українська інформаційна служба. Цього року він був присвячений визначному діячеві українського національного руху, голові Проводу ОУН (бандерівців), лідеру Антибільшовицького Блоку Народів Ярославу Стецьку, якому в січні виповнилося 100 років. Турнір традиційно організовано ВМГО «Молодіжний Націоналістичний Конгрес» за сприяння громадської ініціативи «Оновлення країни».

В змаганнях брали участь команди МНК, студентські збірні Києво-Могилянської Академії, економічного факультету КНУ імені Тараса Шевченка «Економфак», НАУ, команда фан-клубу римського «Лаціо» LSK Alati, команда Молодого Народного Руху, МГО «Студентської спілки «Студентський актив», а також команда «Олімпійські резерви», складена зі студентів КНЕУ та ГІ «Відсіч».

Турнір відбувався за «олімпійською системою» — навиліт. В результаті до півфіналу вийшли команди МНК, МНР, НАУКМА та «Студактиву».

В фінальному двобою сильнішим виявився Молодий Народний Рух, який здолав «Студентську спілку «Студентський актив» з рахунком 3:2. Третє місце – за Могилянкою, яка переграла Молодіжний Націоналістичний Конгрес.

Організатор турніру, член МНК та активіст «Оновлення країни» Сергій Пархоменко подякував командам за участь і відзначив, що за 6 років завдяки турніру між різними організаціями налагодилася ефективна співпраця, було віднайдено нових активістів патріотичного руху та заангажовано нових партнерів до спільних заходів.

«Впевнений, окрім спортивних змагань, ми спільно організовуватимемо й інші акції, спрямовані на підняття почуття патріотизму в країні», — підкреслив Пархоменко.

http://bilozerska.livejournal.com/