Сядуть за тероризм

Вигаданий «теракт» у Борисполі, за який ув’язнили «васильківських терористів», і справжній у Дніпропетровську – як не дивно, явища одного порядку. Схоже на те, що влада побачила, що народ не злякався вигаданих нею «ультраправих терористів» і пішла на пролиття справжньої крові. Народ хочуть залякати до повної втрати логічного мислення, щоб він, заплющивши очі, дозволив владі хоч концтабір із держави зробити, пояснюючи це «шляхетною» метою боротьби з тероризмом. Путінський сценарій один в один.

«Васильківська» справа і їй подібні, як на мене, мають дві мети – знищити незалежні і не підконтрольні владі рухи і залякати народ різноманітними не існуючими у нашій державі «фашистами» і «терористами». Але народ цілком справедливо їх не боїться – бо, по-перше, їх немає, по-друге, навіть якби й були – то загрожували б хіба що людям неслов’янської зовнішності (могли б побити їх десь на вулиці). Але цих гостей-мігрантів в Україні порівняно небагато (і, головне, вони не голосують) – а решті народу, як виявилося, по барабану.

Будь-яка політика завжди починається із заяв. Якщо на заяви не реагують, їхні автори поступово радикалізуються, в окремих випадках – аж до вчинення терактів. Але не може такого бути, щоб жертви вже були, а заяв не було.

Саме це ми і маємо у Дніпропетровську. Спецслужби, яким дали завдання терміново відволікти увагу людей на «страшних терористів», ще не встигли вигадати, які ж у цих неіснуючих екстремістів мають бути вимоги. Це їх, зокрема, і викриває. Бо будь-які справжні терористи не обмежуються надсиланням своїх вимог у силові структури, а перш за все вимагають до себе представників ЗМІ. Так було завжди, а зараз і цього не треба – бо автори вибухів цілком здатні самостійно розповсюдити свої вимоги, заяви і гасла через мережу Інтернет.

Справжні терористи завжди домагаються максимального розголосу. Без розголосу – лише бандитські розборки і операції спецслужб.

Ну й Янукович! Це ж треба – прикривати Юлині синці вибухами. Не думала, чесно кажучи, що він наважиться на це. Дуже шкода постраждалих людей. Зате уявіть собі, як незручно було б Юлі судити його потім за державну зраду – Харківські угоди тощо. На Заході такої статті, так само, як і «перевищення повноважень», не розуміють. Ще й подейкували б усюди, що Тимошенко карає Януковича у помсту за особисту кривду. Зрозуміло, що це й буде з її боку помстою і нічим іншим. Але необхідні умовності мають бути дотримані.

А тут така розкішна стаття – ТЕРОРИЗМ! Це в світі зрозуміють чудово. І знайдуться свідки, і пригадають і БТРи, що були введені у Дніпропетровськ за день до вибухів, і ментів, які заходили у магазин, біля якого наступного дня рвонуло, і питали, чи є у них камери зовнішнього спостереження. Усе згадають, все пригадають. І буде це справедливо – коли ті, що фабрикували проти інших «терористичні» справи, самі сядуть – але не за «перевищення повноважень», як воно завжди у нас буває, а за справжнісінький тероризм.

bilozerska.livejournal.com/

Вибухи у Дніпропетровську. Янукович пішов шляхом Путіна?

Як усі наші недолугі прокремлівські діячі, представники нинішньої влади, схоже, копіюють прийоми Путіна. Причому копіюють вбого і нездарно.

Україна — оаза спокою посеред Європи. Досі у нас нічого не підривали, якщо не рахувати поодиноких комерційно-бандитських розборок і явно організованого спецслужбами підриву пам’ятника Сталіну у Запоріжжі. Плюс справа «запорізьких паламарів» — там підірвали храм — теж дуже схоже на комерційні розборки. Мало не десять років тому стався вибух на ринку, у якому звинуватили правих. Якщо не помиляюся, це все.

У нас завжди все тихо, у нас навіть не було жодного масового заворушення у європейському розумінні. Навіть під час «вуличних боїв» «України без Кучми» не спалили жодної автівки і жодної вітрини не розбили.

В Україні немає терористів! І забутий невідомо ким у людному місці пакунок, здатний викликати паніку в росіян, наших людей налякати досі не міг.

І от — дожилися. Серія вибухів у Дніпропетровську. Явний теракт.
Тепер знову почнуться обшуки в активістів правих організацій, їм знову підкидатимуть зброю і вибухівку. Давно не було.

Причому як же нездарно вони копіюють Путіна! У Росії хоч є вахабіти — люди іншої релігії й культури, від яких невідомо чого можна чекати. Можна підривати власних мирних мешканців і звалювати це на вахабітів.
Але ж у нас їх нема! І взагалі ніяких екстремістів немає. Їх вигадують Янукович з поплічниками, щоб виправдати і пояснити закручування гайок.

Їм треба зараз відволікти увагу громадськості, в першу чергу світової, від побиття Тимошенко. Спершу вони спробували зробити це за допомогою «поцілунку». Не вийшло. Тоді вони вирішили принести в жертву людей. От же ж покидьки.

Закінчу словами одного коментатора у моєму ЖЖ: «Единственное что может сейчас спасти страну от тотального контроля и закручивания гаек по российскому сценарию — тревога, поднятая журналистами в правильном направлении и доказательства причастности власти к этим взрывам».

UPD. Можливо, влада просто розуміє, що зараз через Тимошенко Україні можуть зарубати Євро-12, і хоче, щоб зарубали не через Тимошенко, а через теракти — щоб зберегти обличчя?
Останнім часом Янукович поводиться як людина, якій нема чого втрачати. Але теракт з людськими жертвами — це вже дуже серйозно. Тягне на довічне ув’язнення.

bilozerska.livejournal.com/

Потвори брехливі

Анекдот. Прийшли до Януковича директор школи і начальник тюрми — гроші просити на ремонт, нове обладнання тощо. Начальнику тюрми Янукович дав, директору школи відмовив.
— Але ж у мене в школі стеля ось-ось обвалиться, всі парти поламані, — бідкається директор.
— Ти що, дурний? — питає Янукович. — От Юлька вийде — що я, за парту сяду?

21 квітня. Тюремники запевняють, що Тимошенко добровільно лягла у лікарню. Письмової згоди, щоправда, нема, але згідно закону, це не є обов’язковим. Згода нібито була дана усно.

24 квітня. Прокуратура Харківської області визнала застосування фізичного впливу до Юлії Тимошенко при її перевезенні з колонії в ЦКЛ №5 «Укрзалізниці». Однак прокурор області Геннадій Тюрін на прес-конференції в Харкові заперечив, що екс-прем’єра били при цьому, повідомляє «Інтерфакс-Україна».

«Людина зібралася, одяглася, а потім лягла на ліжко й сказала «Я нікуди не поїду». Відповідно до закону, Кримінально-виконавчого кодексу має право Пенітенціарна служба застосувати фізичний вплив: узяли на руки, віднесли в машину й доставили в лікарню», — сказав прокурор.

Якщо силовики й тюремники щось кажуть — не вірте їм! Політики можуть брехати, а можуть казати правду — в залежності від того, що їм на даний момент вигідно. А ці брешуть завжди.

Спочатку тюремники запевняли, що у камері Тимошенко не ведеться відеозапис, лише відеоспостереження. Однак, виклавши в Інтернет відео, де чоловік і жінка, схожі на Тимошенко і Власенка, цілуються у приміщенні, схожому на тюремну камеру, вони підтвердили, що запис насправді ведеться — хто б на тому відео насправді не був. Тож хай тепер оприлюднюють відеозапис того, як Юлю везли до лікарні.

Принагідно ще кілька посилань:
Єврокомісія вимагає від України пояснень з приводу побиття Тимошенко. «Ми в терміновому порядку чекаємо роз’яснення від української влади про ситуацію з Тимошенко і наполягаємо на тому, щоб відповідна і незалежна людина і її адвокат отримали до неї негайний доступ на досить тривалий період», — сказано в коментарі.

Євродепутат: владі не варто вірити у можливість безкарного знищення Тимошенко. «Вся відповідальність за це лежить на режимі і на Вікторі Януковичі», — наголосив М.Галер. Він підкреслив, що Європейський Союз уважно стежить за ситуацією щодо Ю.Тимошенко, зокрема, і за розвитком подій в Україні в цілому.
За його словами, ЄС посилить тиск на Україну з метою забезпечення дотримання демократичних стандартів.
«Режим має бути попереджений», — наголосив М.Галер.

Посол США хоче розібратися з інформацією про побиття Тимошенко. «Ми сподіваємося, що вибіркове судочинство буде зупинено», — зазначив посол.

Коли вони вже нарешті розкачаються і заблокують закордонні рахунки Януковича, його родичів і посібників? Одразу після Євро, щоб своїм вболівальникам задоволення не псувати?

bilozerska.livejournal.com/

Лист Юлії Тимошенко

У п’ятницю, 20.04, після завершення робочого дня мені віддали заключення німецьких лікарів професорів П. Хааса та К.Н.Айнхойпля, які зазначили, що я не зможу поправити свій стан здоров’я в цій клініці, яку запропонувала українська влада.

Причина не в лікарях. Я вірю українським лікарям та глибоко їх поважаю, знаю, в яких складних умовах вони працюють. І не в обладнанні лікарні – воно відповідає стандартам. Причина в загальній ситуації щохвилинного насилля, знущання, які мені організував діючий президент України.

Після отримання висновку німецьких лікарів я письмово повідомила начальника колонії, усно наглядаючого прокурора та заступника міністра охорони здоров’я, що до зустрічі з моїм захисником, враховуючи зміст висновку, я не можу переїжджати в лікарню. Ми домовилися, що такий переїзд в лікарню відбудеться в понеділок після спілкування з Сергієм Власенком.

Але приблизно біля 21.00 з тюремної камери, де я перебувала, вивели мою сусідку, а через деякий час після того до мене зайшли 3 чоловіки кремезної статури. Вони підійшли до мого ліжка, накинули на мене простирадло та почали втрьох стягувати з ліжка, докладаючи грубу фізичну силу.

Від болю та відчаю я, як могла, почала захищатися та отримала через простирадло сильний удар кулаком в живіт, мені скрутили руки та ноги, підняли та потягнули в простирадлі на вулицю.

Я думала, що наступили останні хвилини мого життя. Від невиносимого болю в спині та страху я почала кричати та кликати на допомогу, але ніякої допомоги я не отримала. В якийсь момент від страшного болю я просто відключилася та прийшла до тями вже в лікарняній палаті. В стані крайнього стресу я відмовилася будь з ким спілкуватися до зустрічі з моїми захисниками.

На наступний день я відмовилася від їжі. Але зустрічі з захисниками так і не вібулося.

Зараз я думаю про те, який безвихідь та безсилля відчуває кожна людина сьогодні, коли стикається з насиллям влади в усіх її проявах.

Коли до мене почали застосовувати грубу фізичну силу, я уявила весь відчай тих беззахисних людей, яких жорстоко, по-звірячому б’ють, а іноді і вбивають слуги народу в погонах в численних тюрмах, слідчих ізоляторах, міліцейських відділках, зонах, в підвалах сучасного СБУ-НКВС.

Коли в чотирьох замкнутих стінах, в повній ізоляції від світу, над тобою орудують м’ясники з перекошеними від лютті обличчями і коли ти не знаєш, це кінець життя чи ні — саме в такі хвилини особливо чітко усвідомлюєш, яку ми країну побудували за 20 років незалежності і що ми не маємо права залишити її в такому нелюдському вигляді нашим дітям.

Я припинила їсти 20 квітня тільки з однією метою, щоб привернути увагу демократичного світу до того, що відбувається в центрі Європи, в країні під назвою Україна. І питання не в долі сучасних українських політв’язнів; ми готові стійко та гідно проходити свій шлях, який би він не був.

Проблема в іншому – в негайному розумінні, що президент України неухильно та педантично будує в великій європейській Україні концентраційний табір насильства та безправ’я, які доповнюються безпрецедентним збагаченням правлячої родини та її оточення за рахунок привласнення державних ресурсів.

Треба негайно усвідомити цей трагічний стан речей та негайно це зупинити, застосувавши всі засоби українських та міжнародних можливостей та впливів. Якщо час буде втрачено, ми отримаємо Лівію або Сірію в центрі Європи, і тоді вже буде запізно гасити пожежу.

Я благаю демократичний світ та всі здорові сили в Україні почати негайно діяти та спільними зусиллями ліквідувати цю загальноєвропейську загрозу. Саме ліквідувати, бо консервативне лікування ситуації вже неможливе.

План, який я пропоную, складається з 2 пунктів: по-перше, розпочати публічні міжнародні розслідування всіх корупційних оборудок родини Януковича та його оточення, де були задіяні міжнародні фінансові трансакції та оформлення власності, здобутої незаконним шляхом, на території інших держав.

Я публічно прошу всіх чесних журналістів, лідерів громадських рухів, службовців, силовиків та інших небайдужих людей передати мені матеріали журналістських та інших розслідувань, які чітко доводять міжнародний характер злочинів правлячої верхівки України.

Я публічно звернуся до офіційної влади тих країн, в юрисдикції яких проводилися корупційні злочини наших правителів з проханням провести неупереджені, незалежні розслідування цих злочинів та притягнути до відновідальності винних. Треба розпочати Велике Очищення Країни вже зараз.

По-друге, треба докласти всіх зусиль, щоб без революцій, мирно, під час парламентських виборів усунути авторитарний режим Януковича з усіма його метастазами. Найближчим часом я оголошу звернення до всіх громадян України з поясненням, як це на мій погяд можливо зробити. Якщо на парламентських виборах народу України завадять усунути цю владу, це означає, що доведеться піднімати нову мирну революцію.

Але чого точно не можна робити – так це бути мовчазним стадом, яке ведуть на заклання. Поки я жива, я буду цьому протистояти. І ви не дозволите так принижувати Україну, я це знаю…

Ваша Юлія Тимошенко.

Чи можна переписувати історію?

Історію не можна переписувати. Ця фраза набрала значення майже прислів’я, народної мудрості. А з народною мудрістю не сперечаються. Вона – аксіома, вона – беззаперечна. Але давайте завдамо нескромне запитання. А ЧОМУ історію не можна переписувати?

Фізику – можна. Хімію – можна. Медицину потрібно – інакше помремо. Навіть Святе Письмо – і те переписано за 2000 років Бог зна скільки разів. А от історію – не можна.

Взагалі-то, відповідь відома. В ній нема нічого нового, і про це читаємо всюди. Справа в тім, що в Росії історія написана. В тому сенсі, що в неї є автори і співавтори, Вона є, в деякому сенсі, художнім витвором.

Я поставлю питання інакше – А яку історію не можна переписувати? І ця відповідь відома кожному. Не можна переписувати сталінську історію. Ту саму, в якій ГУЛАГ був, але не дуже. Де голод в Росії, Україні, Казахстані – перебільшення. Де республіки дружньо і з радістю входили до складу СРСР. Де пакт Молотова-Ріббентропа не дуже то і був, а Сталін і Гітлер не розділили по-дружньому Польщу: рівно навпіл. Ну і так далі.

В російській історії мають значення не тільки факти – достовірні, вигадані, чи приховані. Значення, і дуже важливе, має інтерпретація фактів.

Скільки років ходив у героях Павлік Морозов, який своєрідним чином розрішився від фрейдового Едипова комплекса – і лише в епоху перебудови помітили, що його подвиг був звичайною підлістю.

Лише в 70-х роках стало відомо, що 28 героїв-панфіловців – це просто вигадка військового кореспондента. А ціле покоління виростили на їх прикладі, пісні про них складали.

Мужня комсомолка Зоя Космодем’янська з товаришами підпалювала селянам хати, щоб вороги не змогли скористатися. Самі ж селяни і звернулися до німців по допомогу проти таких «захисників вітчизни».

Ну а найяскравіше  в російській історії – евфемизми та поетизми. Тема, яка спроможна принести в майбутньому немало магістерських звань у філології.

Підкорення Кавказу.

Воз’єднання України з Росією.

Приєднання республік Прибалтики.

Фінська компанія, вона ж – війна з біло(?)фінами.

(Тур?)Походи першопроходців.

Прорубка вікна до Європи.

Усі ці словосполучення, варті пера великого майстра, і підібрані індивідуально до кожної окремої історичної події – означають звичайною мовою одне й те саме. Територіальну експансію. Захоплення. Окупацію.

…Походи першопроходців в радянській школі вивчалися, як захоплюючі подорожі по дослідженню нових земель. Місцеві народи, змучені бідністю, з радістю зустрічали російських першопроходців і просилися до Росії. Їх щиро приймали, і їх життя ставало щасливим. А згодом колишні школяри дізнавалися, що уральські та сибірські народи довго і завзято чинили опір, і їх як «інородців» доводилося упокорювати. Тепер ці землі здебільшого – найбідніші окраїни Росії. Там видобовуються корисні копалини, і там же ж знаходиться найбільш екологічно брудна промисловість. Самі ж народи остаточно русифіковані, і їх мови поступово забуваються.

Декілька слів про вікно до Європи. В радянські часи в естонських школах ця подія підносилася в такому ж контексті, як і в російських – як велика перемога Петра Великого, на користь усіх народів Росії, росіян і неросіян. Лише деякі вчителя наважувалися відзначити наприкінці уроку на цю тему, що в результаті Північної війни і епідемії чуми, яка настала внаслідок тієї війни, населення естонських земель скоротилося втричі.

Оскільки мова зайшла про таку інфекцію, як чума, варто згадати ще про один відомий евфемизм – Визволення від коричневої Чуми. У зв’язку з цим задам тільки одне запитання. Що відрізняє визволителя від будь-кого іншого? Визволитель визволяє і іде. Але створення радянського блоку у Східній Європі не відповідає цьому визначенню. Події в Угорщині, Празька весна – теж не відповідають. По суті, відвоювавши східну Європу у Гітлера, СРСР встановив на її території власні тоталітарні режими, аналогічні гітлерівському, на десятиріччя вперед. Ці режими впали одразу, як тільки у нав’язавшего їх СРСР вичерпалися сили. То яке ж це визволення? Відвоювати і визволити – це не одне й те саме, як намагається зобразити ці події колишня радянська, а тепер російська історична пропаганда. Варто також зауважити, що при наближенні визволителів у 1944 році із країн Балтії на усьому, що плавало, більше ніж 10 тисяч чоловік рятувалися морем до Фінляндії і Швеції, а визволителі розстрілювали біженців з повітря.

Ще один всім відомий поетизм. Велика Вітчизняна. Слово (війна), заради посилення емоційного звучання словосполучення, іноді опускається. В усьому світі ця війна називається ІІ Світовою. День її закінчення відзначається в європейських країнах дуже скромно, з почуттям скорботи і сорому. В останній час, в контексті об’єднаної Європи, ІІ світова війна набула відтінку громадянської, в якій, як відомо, переможців не буває,- і спогади про неї народжують відчуття внутрішньої незручності. В Росії ж до цих пір навпаки. Слова «Велика» та «Вітчизняна» — це немов би вираз любові, гордості, слави… Не вдаючись у подробиці всіх протирічних фактів військових подій того часу, зазначу лише, що така назва підносить криваве дійство у високу естетичну сферу. Велика Вітчизняна – це особиста війна Росії, Священа Війна. І на ЇЇ честь, кожен рік організуються найпишніші святкування країни.

Таке ставлення до неї, правда, стає досить зрозумілим, якщо прийняти точку зору, що в ній Росія перемогла Європу. Не всю, правда, але значну частину. І тоді логіка і європейської, і російської позиції відносно ІІ світової війни всає на своє місце! А між гітлерівською Німеччиною та сталінським СРСР виникає знак рівності.

Як бачимо на цих прикладах, які кожен, якщо помислить, може привести ще скільки завгодно, історія Росії в самому прямому сенсі є художнім витвіром. Засоби витонченої словесності легко перетворюють її спірні моменти у великі події, а їх протиріччя вміло виводяться зі сфери уваги. Ну а все зайве – прибрано, як і має бути в гарній книзі. Історія Росії – видатний літературний твір. Його навряд чи можна переписати – також, як не можна переписати Трьох мушкетерів або Дітей капітана Гранта.

То як же бути?

Я бачу тільки один вихід. Передати всю існуючу історію з історичної на філологічну кафедру. Літературознавці знайдуть їй краще застосування та напишуть немало наукових робіт.

Ну а історію – просто відкрити. В сенсі, зробити відкритою, а не відкривати дещо в новому і добре забутому старому стилі.

На закінчення, маю визнати свою помилку. Спочатку я намагався показати абсурдність тверждення про неприпустимість переписування історії. Але змушений приєднатися до думки більшості. Цю історію дійсно неможна переписувати. Від неї, як від продукту вигадки, треба відмовитись, і надати можливість росіянам знати історію такою, якою вона була в дійсності.

sites.google.com/site/oryxee/estonian_history/minu-eessona

В Донецьку громадяни виступили проти московського храму

Сьогодні, напередодні Великодня, обурені жителі Донецька зруйнували огорожу, споруджену днями для будівництва храму прямо посеред Калінінського скверу, повідомляє блогер рauluskp

Зведення чергової церкви московського патріархату швидше за все спонсорує Віктор Нусенкінс — відомий «ревнитель православ’я» і власник ЗАТ Донецьксталь.

На акцію протесту зібралося близько 100 осіб, багато хто прийшов з дітьми. Після нетривалих промов і демонстрації плакатів люди вирішили знести металевий паркан.


Скверів у Донецьку не так багато, деякі з них вже знищені. У 2008 Калінінський сквер хотіли «прикрасити» супермаркетом «Обжора» та житловою висоткою, але місцеві жителі не дозволили.

Калінінський сквер:


Тепер же ж на шматок землі в сквері претендує православна громада при одній зі структур ЗАТ Донецьксталь, офіс якої знаходиться поруч. Нусенкінс відомий насадженням православ’я в рядах своїх співробітників, яким, мабуть, стало тісно у вже наявному приміщенні і вони захотіли виплеснути своє релігійне почуття на оточуючих.

Храм, який хочуть збудувати у сквері:


Шматок землі в центрі скверу, на нього претендує православна громада:

Але люди не хочуть бачити чергову церковну новобудову в улюбленому місці відпочинку.


Громадські слухання не проводились, а паркан вже почали зводити!

Нехай краще тут гуляють діти, ніж йде жвава торгівля свічками — так вважають ті, що тут зібралися.

Влада традиційно підтримує громадську організацію УПЦ МП, хоча держава у нас світська, а скверів на всі громадські організації не вистачить.

Ця бабуся … дцять років тому садила тут дерева:

Спочатку огорожу чіпати не хотіли, але всіх обурив представник Донецьксталі, який вийшов розповісти, що храм побудують тільки після громадських слухань. На питання, чому огорожу вже звели, він відповів, що поки тут планують облагородити територію. Але навіщо облагороджувати територію, якщо на цьому місці планується будівництво храму? Це питання поставило православного активіста в глухий кут, а народ вирішив — огорожу прибрати як сміття.

Якщо взятися усім разом, навіть сталь не перешкода. Літні люди і молодь з ентузіазмом взялися за справу:

Не всі бабусі вірять чорним рясам:


Хтось приніс домкрат:

А хтось тиснув на ненависну огорожу масовістю:

Міліція не втручалася, але все фіксувала. На запитання чи не бояться вони наслідків, учасники руйнування огорож сказали, що бояться, але інакше вчинити не можуть. Журналісти роздали хлопцям свої контакти, якщо когось почнуть пресувати.

Металобрухт був кинутий до стін контори Нусенкінса. Не потрібна нам ваша православна сталь!


Попи і православні товстосуми — приберіть руки від наших скверів. Ви і так відхопили достатньо, щоб забронювати собі місця в казанах з окропом. «Храм побудував» — в народі це звучить вже майже як лайка.

Джерело: politclub

Злочин проти миру (Думка російського історика Н.С. Лебедевої)

Стаття  ІІ Конвенції по визначенню агрессії (3 липня 1933р.) :

«…Буде визнана нападником у міжнародному конфлікті … Держава, яка перша скоїть одну з наступних дій:

  1. Оголошення війни іншій Державі;
  2. Вторгнення своїх збройних сил, хоча б без оголошення війни, на  територію іншої Держави;
  3. Напад своїми сухопутними, морськими або повітряними силами, хоча б без оголошення війни, на територію, на суда чи на повітряні суда іншої Держави;
  4. Морську блокаду берегів або портів іншої Держави;
  5. Підтримку, надану збройним бандам, що були утворені на її території і вторглися на територію іншої Держави, або відмову, не дивлячись на вимоги Держави, на яку було скоєне вторгнення, застосувати, на своїй власній території, всі залежні від неї засоби для  позбавлення названих банд, всілякої допомоги або підтримки…»

 

Стаття 6 Уставу Міжнародного військового трибуналу дає наступне визначення злочинів проти миру: «…планування, підготовка, розв’язування або ведення агресивної війни або війни в порушення міжнародних договорів, домовленостей або запевнень або участь у загальному плані чи заколоті, спрямованих до здійснення будь якої з вищенаведенних дій.»

 

Сьогодні вже ні для кого не є таємницею, що у 1939 р. доля Речи Посполитої була вирішена в результаті змови двох диктаторів – Гітлера та Сталіна.

Традиційно в договорах про ненапад дотримання нейтралитету обов’язкове, якщо одна із сторін є об’єктом нападу  з боку третьої держави. В пакті ж Ріббентропа – Молотова нейтралитет гарантувався навіть у випадку, якщо учасниця домовленості сама скоїть акт агресії. Більше того, договір забороняв допомагати як жертві розбою, так і іншій державі, яка за неї заступиться. Фактично це була угода не про нейтралитет, а про співпрацю. В ній передбачалися консультації, інформування одне одного, вирішення питань «в порядку дружнього обміну думками» и т.і. Взаємній співпраці був присвячений і секретний протокол, який розмежовував сфери обопільних інтересів СРСР та Німеччини у Східній Європі. Передбачаючи, а точніше плануючи, «територіально-політичний переустрій областей», які входили до складу Прибалтійських держав і Польші, сторони заздалегідь домовились, які території складатимуть сферу інтересів рейху, а які – СРСР. В подальшому передбачалося з’ясувати, «чи буде в обопільних інтересах бажаним збереження незалежної Польської держави і які будуть кордони цієї держави».

 

Всі вказані дії двох тоталітарних режимів підпадають під поняття змови – змови проти п’яти суверенних держав з метою позбавити їх незалежності та територіальної цілістності.

 

Накази про перехід частин Червоної армії в наступ проти Війська польського були віддані тоді, коли і уряд, і верховне командування Речи Посполитої знаходились в країні і продовжували застосовувати інтенсивні заходи до організації оборони. Наказ наркома Червоної Армії передбачав не тільки координацію дій армій СРСР та Німеччини, але й надання частинами РСЧА бойової підтримки вермахту у його боротьбі з польськими збройними силами. Із змісту подальших радянських військових наказів випливає, що перед військами ставились завдання не визволення українського та білоруського населення, для чого було достатньо просто витіснити з цих районів польські частини, а нищивний і повний розгром польської армії, ліквідація держави.

 

О 3й годині ночи 17 вересня заступник наркома закордонних справ СРСР В. Потемкін зачитав польському послу в Москві В. Гжибовському ноту, в якій було сказане наступне: «Польсько-німецька війна виявила внутрішню нездатність польської держави…Варшава як столиця Польщі не існує більше. Польська держава розпалася і не проявляє ознак життя. Це означає, що польська держава і уряд фактично припинили існування. Тим самим припинили дію угоди, заключені між СРСР та Польщею. Надана сама собі і залишена без керівництва, Польща перетворилася на зручне поле для всіляких випадковостей та несподіванок, які можуть скласти загрозу для СРСР». Втім ця заява не відповідала дійсності. Капітуляція Варшави була підписана 28 вересня, угрупування «Полісся» трималося до 5 жовтня. Польський президент, уряд і головне командування знаходились в цей час в країні та навіть намагалися виконати перегруппування військ.

 

Ввівши без оголошення війни частини Червоної Армії на територію Польщі, санкціонуя бойові дії проти її армії, сталінське керівництво цим порушило:

— договір про мир з цією країною, підписаний 18 березня 1921 р в Ризі;

— протокол від 9 лютого 1929 р. про дострокове введення в дію пакта Бріана – Келлога, який забороняє використання війни як інструменту національної політики;

— конвенцію про визначення агрессії 1933 р.;

— договір про ненапад між СРСР та Польщею від 25 липня 1932 р. та протокол, який продовжував дію цього договору 1945 р.;

— спільне комюніке, яке оприлюднене польським та радянським урядами в Москві 26 листопаду 1938 р., в якому знов підтверджувалося, що основою мирних співвідносин між двома країнами є договір про ненапад 1932 р.

Не дивлячись на те, що СРСР не оголошував війни Польщі, він її вів у тісній взаємодії з Німеччиною. При цьому напад і військові дії були ретельно сплановані і втілені з використанням великої кількості військ та бойової техніки обох країн. Величезна військова міць РСЧА навалилася на майже беззбройних людей, на частини, знекровлені в боях з німцями.

Такими своїми діями правлячи кола СРСР підготували та розпочали не тільки агресивну війну, але війну в порушення договорів та міжнародних домовленостей. Всі ці дії у відповідності до статті 6 Уставу Нюрнберського трибуналу є злочином проти миру.