ЗАЯВА ДМИТРА ЯРОША — ЛІДЕРА ПРАВОГО СЕКТОРУ

Останні події в Україні довели безальтернативність революційного шляху виборювання Свободи, Справедливості, Добробуту для українського народу. На цьому тлі невиразність позиції лідерів парламентських опозиційних партій та їх боязнь провадити Революцію, зобов’язує мене взяти на себе відповідальність за революційний процес та перебіг подальших подій, зокрема за те, що відбувалося в Україні, що відбувається зараз, та головне, за майбутнє нашої Держави.
Наші дії чіткі та зрозумілі. Наші програмні цілі прагматичні і нефальшиві.
1. Повне перезавантаження влади.
2. Звільнення всіх затриманих, політв’язнів та полонених.
3. Розпуск і заборона антидержавних партій та угруповань.
4. Кардинальне реформування юстиції, правоохоронних органів, спецслужб.
5. Радикальна модернізація держави, прийняття нової Національної Конституції.
Я висловлюю подяку усім бійцям Правого сектору, котрі ціною власної крові виборюють краще майбутнє для своєї нації.
Я висловлюю вдячність десяткам, сотням тисяч українців, котрі піднялися на висоту Національної революції.
Я, нарешті, висловлюю подяку тим представникам національних меншин, котрі пліч-о-пліч з українцями борються за краще майбутнє нашої спільної Батьківщини.
Я звертаюсь до всіх генералів та офіцерів ЗСУ, СБУ, МВС із закликом перейти на сторону народу та припинити кровопролиття.
Ми разом маємо всі шанси стати на заваді планам Кремля розколоти нашу державу і посіяти на українській землі зерна ненависті та ворожнечу.
Ще раз наголошую: Правий сектор гарантує військовикам, працівникам СБУ та МВС безпеку і роботу в оновлених національних силових структурах.
Я звертаюсь до всіх українців, хто повстав в різних кінцях України і не хоче більше терпіти наругу над своїм народом, долучитися до Правого сектору та перемогти.
Закликаю всіх повстанців України виходити на політичний провід Правого сектору для узгодження подальших дій і витворення революційної вертикалі. Єдність і злагодженість повстанського чину — це запорука Перемоги.

Слава Україні!

Дмитро Ярош

ПІДВОДНІ РИФИ ПЕРЕГОВОРНОГО ПРОЦЕСУ

Із книги Джима Шарпа «Від диктатури до демократії»

 

Якщо конфліктні питання є життєво важливими, досягти їх взаємовигідного

врегулювання шляхом переговорів не вдасться, адже щодо певних засадничих

принципів компроміс неможливий. Їх можна адекватно захистити тільки в разі

перерозподілу влади на користь демократів. А такий перерозподіл досягається

лише в процесі боротьби, але аж ніяк не переговорів…

Якщо опозиція винятково сильна, а режим перебуває під загрозою, диктатори здатні скористатися переговорами, щоб якомога довше зберегти контроль і владу.

Демократи в жодному разі не повинні сприяти диктаторам у досягненні їхніх

цілей. Слід пам’ятати про пастки, які представники правлячого режиму навмисно готуватимуть в процесі переговорів. Заклик до переговорів з принципових питань політичних свобод може бути просто спробою диктаторів схилити демократів до мирної капітуляції, і тоді жорстокості диктатури не буде кінця. Під час конфліктів

такого типу єдино прийнятна роль переговорів полягає в тому, щоб наприкінці

вирішальної боротьби забезпечити переможеному диктаторові можливість безпечно дістатися міжнародного аеропорту…

У процесі переговорів диктатори будь-що прагнутимуть відстояти свої інтереси.

Якими б не були обіцянки представників диктаторського режиму стосовно

врегулювання будь-якого питання, в жодному разі не можна забувати про те, що

вони здатні пообіцяти все, аби підпорядкувати собі демократичних опонентів, а

потім зухвало порушити ці домовленості…

Якщо демократи погодяться припинити опір в обмін на тимчасове послаблення

репресій, їх очікує глибоке розчарування. Припинення руху опору рідко

призводить до скорочення репресивного апарату. Знешкодивши стримуючий вплив внутрішньої та міжнародної опозиції, диктатори можуть навпаки вдатися до ще більшого тиску й жорстокості. Крах народного руху опору часто зводить нанівець зрівноважувальні чинники, які обмежували контроль і брутальну сутність

диктатури. В результаті тирани здатні виступити проти будь-кого, оскільки, за

словами Крішналала Шрідхарані, вони “можуть підкорити тільки тих, у кого

забракло сили для спротиву”…

Опір, а не переговори, є необхідним чинником змін у конфліктній ситуації, коли

на карту поставлені фундаментальні питання. Практично в усіх випадках для

усунення диктаторів від влади потрібно продовжувати спротив. Успіх найчастіше

залежить не від досягнення домовленості, а від розумного використання найбільш

прийнятних і потужних засобів протистояння.

Бандитська влада прийняла ряд нових юридичних норм, котрі допоможуть їй розширити масштаби репресій

Окрім бюджету, сьогодні з порушенням усіх норм був «прийнятий» закон Олійника-Колісниченка, спрямований на придушення протестів, закон що суттєво збільшить безпредєл ДАІ на дорогах, і закон що значно полегшує зняття недоторканності з депутатів.

Так, законом Олійника-Колісниченка (№3879) зокрема, до кримінального кодексу вноситься ст. 110-1 «екстремістська діяльність», де йдеться про «поширення екстремістських матеріалів у мережі інтернет, у соціальних мережах, на масових зібраннях…»

У кодексі про адмінпорушення змінено   ст.185-1 про «порушення порядку» проведення мирних зібрань —  встановлюється відповідальність за маски, шоломи, формений одяг, встановлення «конструкцій» тощо — до 15 діб. (боротьба з людьми на Майдані, особливо це стосується “Правого сектору” та інших відділів самооборони).

В законі також ідеться про  поширення матеріалів, що є «образливими» для наших наскрізь продажних і аморальних суддів (боротьба з тими хто намагається чинити моральний тиск на суддів, що приймають протизаконні рішення).

Заборонено під загрозою втратити права на 2 роки (з вилученням транспортного засобу!) збиратися у колони «більше ніж 5 машин» (боротьба з Автомайданом).

Фактично, злочинна влада розширює юридичну платформу для проведення репресій. І далі обмежуватися “законницькою” парадигмою мислення і дії — значить копати собі могилу. Тож демонстранти вже сьогодні мають перейти до активних наступальних дій, адже завтра може бути пізно.

ГЛАС НАРОДУ: РЕАКЦІЯ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ НА ПОДІЇ 10-11 СІЧНЯ

У час, коли більшість ЗМІ приховує правду чи подає її лише частково, соціальні мережі відіграють чималу роль у поширенні правдивої інформації та наростанні революційних настроїв.

Не стали винятком і події 10-11 січня, коли замовний вирок проти трьох українських націоналістів – Володимира Шпари, Сергія Бевза та Ігоря Мосійчука – призвів до масових протистоянь народу і представників репресивних органів. Сам вирок користувачі соціальних мереж зустріли обуренням. Потім, коли протистояння набрало обертів і увійшло в активну фазу, Інтернет став механізмом мобілізації людей для опору бандитам у погонах.

Учасники акцій протесту оперативно інформували Інтернет-спільноту про перебіг подій і закликали друзів долучатися до боротьби. При цьому інформаційні повідомлення нерідко насичувалися влучною аналітикою. Також нерідко Інтернет-пости доносили до широкого кола користувачів інформацію, котру навряд чи можна знайти у ЗМІ чи на офіційних сторінках опозиційних партій.

Так, цікаві подробиці оприлюднив один із лідерів ВО «Тризуб» ім. С. Бандери Андрій Тарасенко. «Сьогодні під судом уже чули свободівське розходьтесь. – Писав Андрій у оперативному режимі. – Зараз бачили мирну спробу здати людину, хоч його авто теж блокує ментів. Тільки но спостерігали, як Медуниця викидав мішок з камінням за паркан РОВД. Чекаємо, коли ПРАВИЙ СЕКТОР вчергове об’являть провокаторами?»

Здогадка виявилася влучною – через невеличкий відрізок часу на сторінці Андрія з’явився наступний пост: «До речі, дочекались. До хлопців підійшов один з організаторів автомайдану, назвав їх провокаторами і сказав: «Якщо нас почнуть бити беркута, ми будемо бити вас». Нічого, не звикати. Нам своє робити».

Коли події тієї ночі лишилися позаду, простір соціальних мереж продовжував насичуватися влучною критикою опозиційних лідерів та деяких неадекватних демонстрантів, котрих неважко запідозрити у співпраці з репресивними органами.

Важко не погодитися з думками, висловленими лідером «Спільної справи» Олександром Данилюком: «Щодо симптоматичності ситуації з Беркутом на Перемоги 109. Частина протестувальників порізала автобусам колеса, перекрила їм виїзди та заблокувала рух по проспекту, інші розблоковували рух, виставляли кордони по захисту міліції, чіплялись до людей і вимагали зняти маски (не з беркутівців, а саме з людей). Хлопця, який розбив мигалки на беркутівському уазі, зловили, зірвали з нього респіратор, били, знімали обличчя на відео і намагались здати його міліції. І хто після цього провокатор?»

«Радикалізм» лідерів опозиції, котрі у рамках «революційної боротьби» пішли до лідера бандформування МВС Захарченка, влучно прокоментував Сергій Чаплигін – ветеран УНА-УНСО, колишній політв’язень, відомий у правих колах публіцист: «Опозиція зібралася зустрітися з Захарченком, щоб з’ясувати, хто віддав наказ бити людей та вимагати покарання. Така поведінка підпадає під одне з визначень ідіотизму – це коли люди роблять одні і тіж дії і кожен раз очікують інший результат».

Що значить бути справжньою Українкою (а не якоюсь лібералі стичною хвойдою), продемонструвала дружина одного з полонених націоналістів Христина Бевз. Підтримуючи свого чоловіка протягом двох років, вона і після оголошення вироку не опустила рук. «Щодо мене. Я – в нормі. Плакати не буду, хай не сподіваються» – мужньо написала Христина. І ця жінка, котра змушена самостійно виховувати сина і думати про визволення чоловіка з в’язниці навіть в критичний момент не забуває про реалії націоналістичної боротьби: «А от відпустив би сьогодні суддя Бурбела «васильківських псевдотерористів» на волю, і не було б сутички з беркутом під Києво-Святошинським судом, не було б такої двіжухи під Святошинським РУВС.. І тепер навіть на наступному недільному Віче є про що згадати)». Напевно, такого оптимізму не зрозуміти людям із рабськими душами…

Нарешті, досить промовистий пост залишив користувач Sergii Morgunov. У ньому уся суть світоглядного оздоровлення нашої нації. Пройде невеличкий відрізок часу, і вже мало хто буде бачити у націоналістах «провокаторів». Натомість армії Української Революції зросте у десятки разів. «Сегодня испытал несколько новых переживаний. – Зазначив пан Сергій. – Пообщался с агресивно настроеными ребятами с дубинками в масках, только тех, которые по нашу сторону баррикад и которых принято называть «провокаторами». Сначала я кричал им, что они мудаки и ублюдки, что из-за них нас бьют. Я не говорю про худых детей, которые прыгают с шокером, а потом прячутся за наши спины. Я говорю про больших и подготовленых пацанов. Спустя некоторое время, понаблюдав за их действиями, я понял, что, черт побери, эти ребята нам нужны. Я видел воочию, что «Беркут» их боится. Потому, что они им могут дать сдачи. Что они могут бесстрашно срывать с них маски и шлемы. Другие не решаются. Думайте, что хотите, но мне кажется я их понял. На вопросы «служителям закона»: будете ли вы нас бить, один из бойцов спецназа отвечал «лекго». Другие кричали, что никто никого не бил и нам показалось. Пусть это расскажут Юрию Луценко и тому парню, которого при мне беpсознания забрали на носилках. Я видел киевлян, которые оставили своих детей дома и стояли лицом к лицу с глазами спрятаными за маской и забралом. Им есть что терять, но они понимают, что если отступят — потеряют большее. Я попробовал на вкус газ. Вкуса у него нет. Только жжет нос, язык и один глаз. Мне повезло не много отхватил. В конце концов, я увидел их лица. Многим из них не больше 23-х лет. Я увидел в них напуганных мальчишек, смотрящих по сторонам и читалось в их глазах, что они очень боятся, что они растеряны. Не все конечно, были там и другие, со злобой и жаждой мести. Я видел их унижение и не буду лукавить, это очень приятное наблюдение. Да, они сами довели нас до такого сладкого злорадства. Говорят, когда испытываешь, что-то новое, нужно загадывать желание. Мое желание, чтобы моим детям не пришлось вот так же стоять за свои права и свободу. Мое желание жить в этой стране, но не в такой. И я хочу поблагодарить всех, кто помогает в реализации моей насущной мечты. Спасибо за маленькие победы, которые вы нам дарите».

І на завершення слова Vladyslav Volochai «Я бы хотел быть Провокатором, о которых в своих записях упоминает Руслана Лыжычко. Но у меня кишка тонка. Как и у большинства из вас, мои друзья. Нет, не подуймайте, что я хочу вас оскорбить. Вы смелые и сильные духом, я горжусь тем, что стою с вами рядом по ночам и тем, что вообще знаю таких украинцев, как вы и я хотел бы, чтобы все украинцы были такими же. Я хочу сказать о другом. Когда собирается 500 000 человек — мы все герои. Когда 500 — достаточно сыкотно. А вот «провокаторам» нет. Мы тоже стоим, но они стоят на передовой. Помните 30 ноября на Михайловской? Тогда ходили волонтеры и предлагали записаться в ночную охрану. Я не записался. Храбростью не вышел. А «провокаторы» записались и стояли, когда было действительно очень стрёмно. Когда нас бьют — мы отступаем, а «провокаторы» стоят. Когда нас бьют — мы поём гимн и крепко держимся друг за друга, а «провокаторы» отбиваются и не дают беркуту схватить нас за горло, чтобы наш гимн умолк. Когда нас бьют — мы боимся, а «провокаторы» — нет. P.S.: Безусловно, мы с вами образованные люди, носители европейских либеральных ценностей и умеем быть воспитанными и терпеливыми. Но общество очень неоднородно и в нем есть разные люди. А мы все — общество Украины и должны уважать друг друга и не вешать ярлыки на своих. Тем более, если мы проевропейские либералы)».

Прес-служба ВО «Тризуб» ім. С.Бандери

Беркута в коридорі ганьби.

Граждане бандиты! Ваша банда полностью блокирована.  Оба выхода перекрыты. Предлагаю сдаться по-хорошему… Выходить по одному. Перед  дверью останавливаться, стволы и ножи – в снег. Шаг влево, шаг вправо, попытка бегства — стреляем без предупреждения…