ЗВЕРНЕННЯ ДО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНОГО РУХУ «ПРАВИЙ СЕКТОР»

16 серпня, 21:47

На сьогоднішній день поряд з відкритою агресією Росії активізувалася внутрішня контрреволюція. Її авангардом є реваншистські сили в МВС, у тому числі на найвищих посадах. Очолює бандитсько-міліцейське угруповання сепаратистський приспішник і московський ставленик генерал Євдокімов. Саме він та його прихвосні роблять все можливе аби знищити завоювання нашої Революції і прокласти шлях для сепаратистських та терористичних угрупувань на Київ.

Прикладом його бурхливої антиукраїнської діяльності є постійні намагання знищити добровольчий український рух основою якого є авангард Революції, а тепер і національно-визвольної війни – «Правий Сектор». Починаючи від знищення нашого побратима Олександра Музичка і до останніх подій в Стрию, Дніпропетровську, Києві та інших містах йде методична гра на руку сепаратистам та московським окупантам зі сторони міліції. Здаючи Крим, Донецьк та Луганськ, тисячами переходячи на сторону ворога, в той же час отримуючи зарплатню від держави, міліцейські тилові щурі борються з учасниками бойових дій по всій Україні.

Останніми тижнями міліцейські незаконні затримання, арешти, побиття, обшуки, вилучення здобутої в бою зброї, торкнулися десятків бійців Добровольчого Українського Корпусу «Правий Сектор». Користуючись тим, що переважна більшість бійців «Правого Сектора» веде безкомпромісну боротьбу на передовій ті, хто протистояв нам на Грушевського та Інститутській відчули свою безкарність і перейшли в контрнаступ.

У зв’язку з цим, ми звертаємося до Президента України Петра Порошенка із закликом негайно навести порядок у МВС, звільнивши одіозних представників антиукраїнських сил з посад в МВС та розпочати розслідування їх злочинної діяльності.

Також вимагаємо звільнення всіх затриманих, закриття всіх кримінальних проваджень проти бійців Добровольчого Українського Корпусу «Правий Сектор» та інших добровольчих підрозділів і повернення всієї незаконно вилученої зброї та транспорту в зону бойових дій.

У випадку невиконання наших вимог протягом 48 годин ми будемо змушені зняти всі наші підрозділи з лінії фронту, оголосити загальну мобілізацію резервних батальйонів та розпочати похід на Київ з метою проведення «швидких реформ» в МВС. Похідні колони «Правого Сектора» будуть йти в повному спорядженні.

Звертаємось до наших бойових побратимів з інших добровольчих підрозділів та частин Збройних Сил України, а також до всіх активістів революційного Майдану із закликом підтримати наші вимоги і нарешті навести лад в МВС.

Геть посібників терористів в міліцейських мундирах з української землі!

Слава Нації! Смерть ворогам!

16.08.2014 р.

Лідер «Правого Сектору» Дмитро ЯРОШ

Командир Добровольчого Українського Корпусу Андрій СТЕМПІЦЬКИЙ

Casus belli від Путлера

Спочатку не вірилося, але все збігається в доповіді Валентина Наливайченка про замах на теракт проти літака «Аерофлоту», замість якого поцілили у Малазійський Боінг. Росії Потрібен був Casus belli.

З історичного досвіду знаємо, що в Радянській Росії ніколи занадто не мудрували стосовно приводу для війни. Варто було лише власного бажання і готовності.  Методи створення військово-політичних конфліктів трохи відрізнялися, але більшою частиною були дуже схожі одне на одне.

Один з російських методів — штучне створення у країні-супротивника ситуації двовладдя з подальшим визнанням потрібного собі уряду і наданні йому військової «допомоги», яка по суті  була прямою агресією. Так було розпочато війни проти Української Народної Республіки, Естонської Республіки, Латвійської Республіки у 1918р.

Другий метод, то взагалі нагле введення військ на чужу територію з подальшим поясненням в пресі, чого так було зроблено. Вірменія, Азербайджан і Грузія були окуповані Червоною Армією у 1920-21рр. під приводом присутності там відступаючих білогвардійців.  З Туркестанською і Казахською автономіями у 1918р. політично взагалі не церемонилися, як, власне, з Литвою та Білоруссю – ввели війська, потім проголосили потрібні собі державно-політичні утворення.

Свою співучасть у розв’язуванні ІІ Світової війни Росія, розуміючи, можливі майбутні міжнародні наслідки та нерозуміння народом у середині країни назвало допомогою братнім народам українцям та білорусам, які вже опинилися де-факто на «нічийній» території після «припинення існування Польської держави».

У 1939-40рр території Естонії, Латвії та Бесарабії були окуповані радянськими військами після висунення ультиматумів відповідно Естонській, Латвійській Республікам та Румунії, які внаслідок цього за дуже короткий час «добровільно» увійшли до складу Радянського Союзу.

Більше всього «клопоту» завдала у 1939-40рр Фінляндія, яка ніяк не погоджувалась на висунуті Росією ультиматуми. Довелося Москві вдаватися до створення «справжнього» Casus belli – так званого Майнільского інциденту, який полягав у тому, що Росія здійснила артилерійський обстріл власної прикордонної території, у чому звинуватила Фінляндію. Було оголошено, що внаслідок обстрілу загинуло 4 бійці Червоної Армії, тіл яких ніхто не бачив і навіть прізвища не були названі. Пояснень від фінської сторони в Росії не захотіли слухати. За 4 дні потому без оголошення війни Червона Армія перейшла через кордон на фінську землю. Навіщо потрібно було створювати цей привід для війни? Дії по окупації Фінляндії були Росією попередньо узгоджені з гітлерівською Німеччиною, думка іншого світу Москву тоді мало цікавила і навіть виключення Росії з Ліги Націй за розпочату агресію проти Фінляндії не засмутило Сталіна. Тоді навіщо?  Думається найважливішим фактором, який змушував так діяти московських керманичів було створення іміджу Росії всередині країни, а в майбутньому і на ново окупованій землі, як країни, яка веде виключно справедливі війни і несе тільки благо навколишнім народам.  Щоби показати, що не йдеться ні про яку іноземну окупацію Фінляндії в Кремлі вдалися до вже перевірених засобів.  1 грудня 1939р. у першому ж захопленому СРСР населеному пункті Фінляндії — дачному селищі Терійокі, безпосередньо на радянському кордоні, було створено «народний уряд» на чолі з комінтернівським діячем Отто Куусіненом. Вже 2 грудня СРСР визнав своїх маріонеток єдиним законним урядом Фінляндії і уклав з ними «договір про дружбу». Далі ще цікавіше.

В умовах надзвичайної секретності розпочалося формування червоної «фінської народної армії». Її основою стала радянська 106-та гірськострілецька дивізія, до якої в пожежному порядку переводили всіх радянських фінів і карелів. Їх одягли у трофейні польські мундири з фінськими відзнаками. Після розгрому Фінської держави «народоармійці» мали стати опорою окупаційних сил у завойованій країні. За три з половиною місяці було сформовано чотири дивізії «народної армії», об’єднані у 1-й стрілецький корпус. Проте потрібної кількості фінів, карелів, вепсів та іжорців в СРСР просто не було, і вже 1 лютого 1940 року командування «ФНА» отримало дозвіл комплектуватися також росіянами. Відтак у ній з’явилися бійці з такими «фінськими» прізвищами, як Тажибаєв, Полянський, Устименко… Штаб корпусу очолив комбриг Романов, який відтоді став Райкасом, а політвідділ — Терешкін, який із жовтня 1939 року до квітня 1940-го звався Тервоненом. Лише командувачем «ФНА» був справжній фін Аксель Анттіла — кадровий офіцер Червоної армії, якого 1937 року було репресовано, а 1939-го — терміново повернуто з ГУЛАГу. Жоден (!) із майже тисячі фінських військовослужбовців, які потрапили до радянського полону під час Зимової війни, не згодився, попри страшний тиск з боку радянських чекістів, вступити до лав цієї «армії». Виходить чим міцніше народ проявляє бажання до спротиву російській агресії, тим більше Росія вигадує приводів для надання «допомоги» цьому народу, і створення вигляду що сам цей народ бореться за щасливе майбутнє, звісно у дружбі з російським народом. На щастя, ні маріонетковий уряд, ні фіктивна «фінська» армія Сталіну не знадобились, оскільки у зимовій війні фіни змогли відстояти свою незалежність.

У післявоєнний період введення військ у формально незалежні, а по факту підконтрольні Росії країни східної Європи не надто обтяжувало зовнішньополітичний корпус СРСР. У Німеччині 1953р душили «неонацистів», в Угорщині 1956р – «фашистів», Чехословаччині 1968р – відбивалися від загрози НАТО. В Афганістан у 1979р полізли теж не допустити туди вторгнення НАТО, але ця військова авантюра мала вже дуже серйозні наслідки, як зовнішньополітичні так і внутрішньо економічні і стала однією з причин, які призвели до розвалу Радянської імперії.

Коли Росія розпочала першу Чеченську війну, Єльцин недооцінив важливості проведення попередньої морально-ідеологічної підготовки до такої війни. Як наслідок – війна з малою ефективністю, великими втратами, відсутністю «натхнення» у військових і всього російського суспільства, швидке падіння рейтингу керівництва держави, і ясна річ, без перемоги.

А от коли до справи взявся Путін, відчулась рука справжнього послідовника Іосифа Сталіна.

Вересень 1999 — серія вибухів в житлових будинках в Буйнакську (Дагестан), Москві та Волгодонську в результаті яких загинули 293 людини. Шаміль Басаєв заперечив свою причетність до всіх цих інцидентів. Натомість, з’явилися підозри про причетність до них російських спецслужб. В результаті на при кінці вересня 1999р Росія знов вводить війська до Чечні застосовуючи міцну артилерію та авіацію по суті руйнуючи та знищуючи все на своєму шляху, але дістаючи відчутних військових результатів. Як наслідок, у 2000р Путін очікувано перемагає на президентських виборах.

Серпень 2008р – втручання Російських Збройних Сил у Грузино — Осетинський конфлікт, війна проти набагато слабшої Грузії з наперед очікуваним результатом.

2014р – Україна. Те що ми не такий простий горішок, Путін вже зрозумів. Немає переможної ходи «руского мира» по містам «майбутньої Новоросії», піднята майже з лежачого стану новітня Українська Армія, створена Національна Гвардія, добровольчі батальйони, великий потенціал військово-промислового комплексу, допомога майже цілого світу – вказують як мінімум на тривалу і нелегку для Росії війну. І що в такій ситуації робить Путін? Народ Росії вже налаштований на те, що в Україні багато «нацистів» та «фашистів» які притіняють російськомовне населення і які цього року шляхом «державного перевороту» прийшли до влади. Ситуація штучного двовладдя формально вже створена (уряди ДНР, ЛНР), і російські військові оператори часто акцентують увагу у своїх репортажах, мовляв українські військові прийшли загарбати чужу землю – землю так званої «Новоросії».  Але цієї брехні мало для війни, яку замислив Путін. Потрібна справжня кров безневинних жертв, на кшталт зруйнованих 9-ти поверхівок у 1999р, щоб на хвилі справедливого гніву можна було почати робити замислене і бути впевненим, що російське суспільство підтримає.

І ось вона «велика» задумка в дії. Збити літак з росіянами, які летять на відпочинок до Кіпру з ЗРК українського виробництва, з території максимально наближеної до сил АТО з розрахунком, що уламки літака впадуть на українському боці. Якби це сталося, то збройні сили Росії миттєво з’явилися б в районі падіння літака, а заодно і у всіх прилеглих районах з подальшим нагнітанням істерії «праведного гніву» і «справедливої кари». Я не беруся прогнозувати, як би розвивалися наступні події, але схоже, що навіть доведення у майбутньому нашої непричетності до загибелі літака, та , припустимо, військове втручання США у конфлікт на нашому боці не злякали би Путіна. Схоже тільки він один не боїться можливого початку третьої світової війни. І це страшно. Страшно, що людина наділена такою владою свідомо може кинути планету у прірву.

Але сталося, як сталося. Скоріш за все, екіпаж ЗРК не знав, що в Донецькій області є 2 селища з назвою «Первомайское» (чим, доречи і пояснюється, що перетнувши український кордон у Луганській області, їх бачили у Торезі звідки вони знов рухалися у напрямку Сніжного). У такій «делікатній» справі, навряд чи екіпаж заранє знав, яку ціль має знищити. Тому те, що курс Малазійського Боінгу із північного заходу суттєво відрізнявся від курсу літака «Аерофлоту» (з північного сходу) могло для них нічого не означати. Сталося, що сталося. Замість одних безневинних загинули інші. Повномасштабного російського вторгнення не відбулося, але якщо Путін здатен замислити таке, то він напевно на цьому не зупиниться.